Не певна, що я буду робити, коли дізнаюся про Перемогу. Зараз здається, що буду обіймати родину, а потім – кожного, кого зустріну на вулиці, і ми всі разом будемо ридати як ненормальні.
Майбутня Україна в моїх мріях – прозора, чесна, повністю самостійна та навіки об’єднана з усім світом держава. Та, що нарешті робить свої перші кроки не як жертва, а як рівноцінний партнер.
Після війни я буду виконувати свою головну місію, як я її собі бачу, – зберігати національну пам’ять. Через книжки, путівники, історії, збереження спадщини та створення нової. Буду навчатися та розвиватися саме в цьому. Звісно, продовжуватиму займатися безпритульними тваринами.
Якщо говорити про майбутній розвиток України, я б хотіла бачити потужні культурні та освітні проєкти, зокрема, проєкти дорослої освіти. Бо війна показала, що освіта та інтелект – це головна зброя проти будь-якого ворога, в тому числі внутрішнього.
Ми також повинні інвестувати в туризм, зелену енергетику та оборонну сферу.
Проте, на мою думку, не завжди саме війна заважає втілити проєкт або мрію, а відсутність ресурсів або ж відсутність готовності її втілювати. Звісно, бувають об’єктивні “не на часі”, але ніщо не зупинить ідею, час якої настав.
Якщо ж казати про особисті післявоєнні мрії, мені б дуже хотілося мати змогу чогось по-справжньому бажати. Мати змогу адаптуватися до мирних часів. Врешті-решт, мій основний проєкт – продовжувати жити, святкувати світло, бути вдячною, проростати в життя. Хороша основа дає поштовх 🙂
